Вкид №7 - Стати копіром

Зараз я часто зустрічаю в інтернетах гасла на кшталт «Як потрапити в СММ без зв'язків і блату», і, окрім думок про те, коли це СММ раптом став блатною професією, в голову лізуть спогади про часи, коли ще навіть реклама не була настільки блатною, щоб шукати до неї особливі шляхи. Це було до того, як усі дізналися слово копірайтер і заснували школи на основі цього слова. До того, як ми виїхали за кордони і заявили про себе, до полуничних (його ви ще пам'ятаєте, хто це), КМФРів і федорівих, до айфонів і української мови. До слова, я зареєструвалася на Фейсбук 2006 року (виключно через француза, з яким познайомилася на Зігеті), і це було щось абсолютно чуже нашій реальності та ментальності. Того ж року я почала свою кар'єру в рекламі. Як зараз пам'ятаю, сиділа на сайті укрнету в розділі роботи і дивилася на різні вакансії, намагаючись знайти ту, що максимально підходить під мої здібності. Тоді я вже мала за спиною досвід роботи в юридичній конторі падаваном адвоката, але це було не моє. Я любила писати. Позови, апеляції та касації в мене скидалися на романи, і через це мене власне і звільнили.

На той момент звичайному молодому письменникові світило два шляхи: цілком протоптаний і очевидний - у журналістику, і не такий популярний, потенційно цікавий і такий, що швидко розвивається, - у рекламу. Пропрацювавши певний час журналістом, який вільно плаває від редакції до редакції, я зрозуміла, що грошей тут немає, і мій погляд спрямувався в прекрасні й неозорих рекламних горизонтах.

Моїм першим місцем роботи було маленьке дизайнерське бюро, яке обслуговувало вже давно неіснуючі ресторанні мережі, які на той час були монополістами і гігантами ринку. Власне, з них і почалася ресторанна культура в нашій країні.

У цьому маленькому агентстві креативним директором був Антон Фрідлянд, у якого я була шалено закохана. Йому я присвятила не одну романтичну розповідь і вірш. Про моє кохання знав увесь офіс і навіть він сам. І одного разу ми навіть сходили з ним на одне побачення в ресторан. Усе це було задовго до його весілля з Карпою, але вже тоді він був вельми популярним письменником у певних київських колах. Я хотіла бути не тільки з ним, але бути ним. Я заздрила його успіху письменника і мріяла одного разу домогтися того ж.

Однак як рекламіст він був усе ж таки не такий талановитий, як письменник, і незабаром його звільнили. На його місце прийшла моя перша, незабутня і грандіозна стерва в низці всіх стерв, з якими мені доводилося працювати в рекламі. Вона була токсичною, владною, красивою, популярною і абсолютно чекнутою. У таємниці я захоплювалася і боялася її одночасно. Ми ніколи не товаришували, але одного разу вона запросила мене, маленьку писюху, на свій крутий день народження, який вона святкувала на території цілого кінотеатру, що його орендувала для перегляду порнофільмів із друзями. Кажуть, що саме після цієї вечірки вона завагітніла, але так і не дізналася, хто ж є батьком дитини. Було кумедно спостерігати, як вона обирала по батькові дитині голосуванням у ЖЖ. Тоді вона здавалася мені вкрай крутою, безстрашною й авантюрною.

Я добре пам'ятаю свій скромний перший рекламний успіх. Напевно, його пам'ятає кожен копірайтер. У мене це був флаєр для ресторану Муракамі. Я придумала для нього історію, яку намалювали у вигляді коміксу (так, так, комікси в рекламі тоді були просто в новинку). А історія була така: хлопець із дівчиною приходять у ресторан. Усе красиво, свічки, столик, вино, доміно. Він нервує, бо готується зробити освідчення. І тут вона дивиться йому пильно в очі, бере за руку, пульс частішає, і каже: «Я закохана!»... Він мало не непритомніє, а вона додає: «...у Муракамі». Запавес. Ця історія тоді підкорила серце клієнта і всіх в офісі, і було надруковано велику кількість цих флаєрів і розкладено на столах у всіх ресторанах. Це була моя перша, маленька перемога, яка підштовхнула йти далі.

З тих часів ще добре пам'ятаю, як сиділа в офісі найбільшого нашого клієнта поруч із господарем нашої агенції та боялася дихати, не те що штормити неймінг для нового ультрасучасного торговельного центру, який щойно планувався побудується. Ми тоді не спали ночами, вигадуючи назву за назвою, але закінчилося все як завжди (тоді я ще не знала, що це звичайна історія) - клієнт все вигадав сам і залишився мега задоволений собою. І назву він вибрав - БЛОКБАСТЕР.

Також пам'ятаю сексуальний харасмент від господаря агентства, від якого я змогла відбитися якраз блатом, сказавши йому, що моїм батьком є один із засновників ресторанної мережі, з якою ми працюємо. Його це вразило і зупинило. Він примружився, не повіривши мені спочатку, але потім навів довідки і дізнався, що я не зовсім збрехала - це був мій вітчим.

У тій же агенції мені відкрилися і деякі брудні сторони рекламного світу, як то крадіжка ідей старшими товаришами у молодших. Пам'ятаю, як старший копірайтер з піною біля рота намагався довести своє право власності на свій слоган, але це був ій вітчим.

У тому ж агентстві мені відкрилися і деякі брудні сторони рекламного світу, як то крадіжка ідей старшими товаришами у молодших. Пам'ятаю, як старший копірайтер з піною біля рота намагався довести своє право власності на свій слоган, але це було марно. КД завжди правий. Якщо КД не правий, дивись пункт один.

Були там і брудні справи зовсім іншого штибу (якщо ви розумієте, про що я). Тоді я була просто в шоці від того, що в офісі можна займатися сексом із кимось або із самим собою, наприклад.

Що ж, це все був досвід, який тривав приблизно шість місяців, після чого я перейшла до великої, мережевої агенції, що стала для мене і домом, і любовним кораблем, і оплотом дружби й вірності, і цитаделлю безмежних веселощів на багато років...