Вкид №21 - На боці клієнта. Част. 2. Прикурити не знайдеться?

Давайте розберемося, що таке «бік клієнта». Бувають такі «боки клієнта», коли у великої корпорації є свій рекламний або маркетинговий відділ, де працюють копірайтери та дизайнери, які обслуговують продукти тільки цієї корпорації. Ну і халтурки іноді. Куди ж без них. Буває, що у компанії середніх або малих розмірів немає свого цілого відділу, але є свої цілі фахівці-креативники, які працюють на благо послуг компанії, ну і плюс халтурки. А бувають такі гіганти, які можуть собі дозволити «орендувати» ціле креативне агентство і перетворити його на свій кишеньковий «відділ» на багато років, а халтурками в таких агентствах називають всі інші брифи, крім брифів «баті». Ось на такій стороні клієнта мені пощастило попрацювати в свій далекий час, десь в районі 2013 року.

Перед тим, як нагадати ім'я агентства, ось кілька характерних фактів, які викривають його і без назви.

• Там всі курять. Ну, більшість точно. Там неможливо не курити. Якщо ти не куриш, ти не в корпоративній культурі.

• Там не знімають роликів. Ну, принаймні для «баті», а тому там працюють найвіртуозніші копірайтери, які повинні придумувати рекламу, в основному, з лайна і палиць.

• Ну і нарешті, там працював великий Павло Клубнікін, він же Паша Вржещ, зробивши це агентство агентством року на кілька років поспіль. Однак не з рекламою для «баті», що варто відмітити.

У це легендарне агентство я потрапила за рекомендацією мого хорошого друга, який відмовився від місця там, підставивши мене. Ха-ха. А можливо, тому що він ніколи не курив. Я, слава богу, курила, і у мене не було проблем а-ні з сигаретним димом а-ні з відсутністю совісті продавати сигарети людям. Більш того, моя сигаретна історія по життю була вельми чорною. Я привчила до сигарет (а тоді ще не було айкосів і вейпів) чимало своїх друзів, які раніше не курили. Я працювала на сигаретних промо-акціях у Криму, де просто безпосередньо впарювала людям на набережній ідею чудового відпочинку з Вінстоном у зубах і на халявному матрацику за 5 пачок. 5 пачок, Карл! Можете собі уявити? Не одна пачка, а цілих п'ять (тобто, якщо ти відпочиваєш один, то тобі доведеться запастися на тиждень). Але, звичайно ж, ніхто не відпочивав один у Криму в 2007 році, а тому люди з радістю скуповували бридкий Вінстон на всю велику компанію, щоб потім радісно всім разом закурити на малюсінькому матрацику, погойдуючись на чорноморських хвилях. Так, ми влаштовували грандіозні акції. Шикарний брендований лімузин курсував по набережній, створюючи ілюзію нескінченного лакшери життя з Вінстоном. Ех, ми були такими собі пляжними Медменами, які пропагували отруту направо і наліво.

Що ж, у мене був досвід створення реклами для таких як «батя» з лайна і палиць. Я знала, як висмоктати креатив з гри на планшеті біля кіоску і в переході метро і продати сигаретки, а тому мене швидко затвердили на роль копірайтера на преміум сегменті, а саме Мальборо і Парламент, на декількох східноєвропейських ринках.

Всі знають, що саме Лео Бернетт поклав початок Ковбою Мальборо. З тих пір його агентства по всьому світу продовжують обслуговувати Філліп Морріс. Україна не була винятком. Офіс агентства знаходився (і припускаю, досі знаходиться) у великому комплексі будівель, недалеко від душевного Ярославового Валу. Гуляти на перервах там було справді великим задоволенням. Коли я вперше прийшла в офіс, я навіть боялася дихати від тієї крутості і легендарності, якою там віяло. Потрапити в Лео Бернетт було справжнім везінням і ключовою подією твоєї кар'єри. Через деякий час, щоправда, ореол рожевих креативних сигаретних єдинорогів розчинився і я зрозуміла, що вся крутість Лео Бернетт залишилася там, де жив і творив ковбоя сам Лео Бернетт.

Ну по-перше, це було жахливо нудно. День у день ми писали супер короткі тексти для вкладишів сигарет і промо сторінок на сателітах. Вся складність сигаретних текстів вже тоді була в купі обмежень, і тобі доводилося дуже завуальовано передавати основну думку «баті», між рядків доносити преміальність куріння і робити це буквально в 3-5 словах. Взагалі, з точки зору навичок копірайтингу - це хороший досвід. Але з точки зору внутрішнього генія - це щоденне самогубство. Саме тому креативники (якщо їх так можна назвати. А скоріше - сигаретники) часто вибігали на курилку і травили жарти в клубах диму, щоб хоч якось себе розважити. А ще, для того, щоб піднімати вмираючий дух сигаретників, їм іноді викидали «жирні кістки» у вигляді справжніх креативних тендерів, де можна було розім'яти мозкові кісточки і вдихнути ковток креативного кайфу. Ці тендери рідко вигравалися (звичайно, після того, як пан Клубнікін покинув будівлю), а тому це було не більше, ніж пихата розвага для нудьгуючих курящих геніїв.

По-друге, це було шкідливо для здоров'я. Ну, принаймні, в моєму випадку. Ні, не через сигарети, що ви! Сигарети якраз допомагали розслабитися і злитися з корпоративною культурою. Я б сказала, через булінг. Хоча тоді ще не так активно говорили про це явище, воно вже було поширене досить масштабно. Відверто кажучи, мене цькували на роботі. І робила це одна закореніла старша копірайтерка, яку мені поставили в ментори. За вислугою років вона вже могла дозволити собі все, та й ніхто, крім неї, не міг написати такий трислівний текст для вкладиша, а тому упору на неї ніхто не мав. Вона гнобила мене жорстко, з презирством і огидою. Її аж вивертало, коли я до неї зверталася. Здавалося, що ось-ось і вона плюне мені в обличчя і розмаже своїм сильним батиком. Її всі трохи побоювалися в офісі. Побоювалися, але поважали. А мені співчували, бо виправити ситуацію було неможливо, це знали всі. Як я не старалася, але мої тексти вона ніколи не затверджувала. Я могла переписувати їх цілий день, але в підсумку вона все одно вносила фінальні виправлення, посилаючи мені найгнівніший, найпрезирливіший і найрозчарованіший подих на світі. Так, я тоді багато курила. І Мальборо, і Парламент, і взагалі все, що знаходила на великих стелажах з продукцією, призначеною для заспокоєння нервів креативників.

На третьому місяці роботи у мене розвинувся хронічний бронхіт. Тепер на всю критику і уїдливі колючки від мого ментора я вихаркувала з себе тазик зеленого слизу. Шкода, що не їй на стіл. Однак я змогла подружитися з іншими хлопцями з тусовки, серед яких була і креативна директорка на сигаретах, яка якимось дивом намагалася мене захищати від нападок моєї менторки. Їй це не дуже вдавалося, але я була вдячна. А ще на моєму боці був акаунт-директор, милий очкарик-експат з Америки, який задушевно вислуховував мене, коли я вирішила звільнитися «через неї», і дуже хотів допомогти розібратися в ситуації і щось змінити. Але це не Америка, Джон. Це зараз, пропрацювавши 5 років з американцями, я знаю, що таке американська корпоративна культура і як там всіма силами намагаються утримати людину на її місці, якщо вона перформить вел, і де робочий харассмент карається повішенням. Але в моєму випадку, це була Україна і один нещасний американець, який не міг вплинути на загальнонаціональну культуру і менталітет. Милий Джон.

Я звільнилася через 6 місяців і сіла на транквілізатори. Я вилікувала бронхіт і нерви, але дала собі обіцянку більше ніколи не вестися на гучні ласі імена в рекламі просто тому, що «гладіолус». Я також винесла для себе деякі уроки: я - не Медвумен. Курити сигарети набагато приємніше, ніж їх рекламувати. Працювати в агентстві набагато цікавіше, ніж на стороні клієнта. Гучне ім'я - не запорука успішної кар'єри. А ще бути аб'юзивною сукою - це теж талант. У мене не вийшло. Я зафейлила Лео Бернетт, але в резюме внесла. Все-таки, гучне ім'я))))

А через кілька місяців і сам Лео Бернетт зафейлив свою рекламу, так як закон прикрутив гайки ще більше, і тексти скоротилися з 3 слів до 1,5. Що ж, удачі!

Після такого грандіозного досвіду, я перейшла в агентство, яке, до речі, так і не внесла в своє резюме;) Але в цій книзі, я обіцяла, буде все. А тому наступна історія про таємниче агентство з досить відомим ім'ям, в якому я «не працювала».